СУТНІСТЬ КІБЕРОБОРОНИ УКРАЇНИ: ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОТИРІЧЧЯ ПРАВОВИХ ТА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД

Анотація

З початком гібридної агресії рф у 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення 2022 року, Україна стала об’єктом масштабних кібератак, спрямованих на критичну інфраструктуру та інформаційні системи державних інституцій. Наявна статистика кібератак підтверджує наміри рф будь-якими методами “захопити” кіберпростір України з метою досягнення стратегічної переваги у збройному конфлікті. Відповідно, завданнями України є захист власного кіберпростору та створення умов для здійснення активних дій у кіберпросторі противника. У статті досліджено сутність кібероборони України в розрізі фундаментальних визначень згідно Законів України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України”, “Про оборону України” та відповідних нормативно-правових актів. За результатами аналізу виокремлено протиріччя теоретичних та правових засад кібероборони, наголошується на відсутності чіткого законодавчого визначення терміну “кібероборона”. Підкреслюється, що жодним нормативно-правовим актом не визначені структура системи кібероборони держави, склад та завдання суб’єктів її забезпечення, а також об’єкти кібероборони. Деякі питання частково окреслено у проєкті Закону про Кіберсили Збройних Сил України, однак його положення містять розбіжності із чинним законодавством та розглядають кібероборону у “вузькому” значенні. Все зазначене ускладнює формування державної політики у сфері кібероборони, та відповідно, реалізації системи кібероборони. Акцентовано увагу на необхідності гармонізації законних та підзаконних дефініцій з позицій системного підходу, виокремлення кібероборони в окрему сферу з прийняттям базового закону “Про кібероборону України”, який визначатиме засади державної політики, забезпечить гармонізацію правового поля та сприятиме реалізації стратегічних цілей держави у сфері кібероборони.